сообщенных клиентом или ставших известными адвокату в связи с проведением процедуры банкротства и ликвидации Вашей компании.
Ликвидация через банкротство — единственный законный способ ликвидации фирмы с долгами. Конечно, к компании с долгами можно применить так называемую «альтернативку» или «экспресс-ликвидацию», то есть смену директора и учредителей (участников) компании. Однако, данные способы возможны при незначительных долгах у предприятия, да и просто «продать» предприятие небезопасно с точки зрения защиты должностных лиц и контрагентов компании, так как предприятие будет и дальше существовать как юридическое лицо, а значит как субъект юридической ответственности. Как следствие, в отношении такого предприятия могут проводиться проверки, начисляться налоги и штрафы, возбуждаться уголовные дела, проводиться допросы и обыски у связанных лиц и контрагентов. В случае наличия у фирмы существенных долгов и потенциальных проблем, следует прибегать к таким способам только в качестве промежуточных этапов перед официальными способами ликвидации (банкротство и общая процедура ликвидации).
Если процедура банкротства проведена контролируемо и правильно, то директору компании и учредителям (участникам) не стоит бояться уголовной, имущественной, административной и налоговой ответственности, ведь она просто будет отсутствовать, а долги будут считаться погашенными.
В то же время, в ликвидации ООО или ЧП через банкротство есть некоторые минусы: сложность и относительная продолжительность процедуры (около 6 месяцев), а также относительно большие финансовые затраты на проведение этой процедуры. Хотя, при наличии у фирмы долгов и проблем, банкротство часто обойдется значительно дешевле, чем общая процедура ликвидации и, в данной ситуации, надежнее.
Итак, если в Вашей организации есть серьезные долги (в том числе по налогам и сборам, неуплата которых ведет к уголовной ответственности), любые другие нерешаемые проблемы, то банкротство для Вашей компании будет единственно верным способом ликвидации.
Ликвидация путём банкротства — это законный процесс, в результате которого предприятие прекращает свою деятельность, о чём вносится запись в Единый Государственный Реестр Предприятий и Организаций Украины и теряет статус юридического лица. Долги такого предприятия признаются судом погашенными.
Вследствие этого процесса хозяйственная деятельность остается законной, и изменить этот факт юридически невозможно.
Отсутствие статуса юридического лица делает невозможным составление любого акта проверки, и принятия решения любым государственным органом.
С точки зрения юриспруденции процедура банкротства не относится к категории легких процессов. При этом стоит отметить, что обращаясь к услугам профессиональных юристов, можно рассчитывать, что ликвидация фирмы-должника через банкротство позволит избавиться от любого количества долгов. По этой причине неудивительно, что банкротство предприятий так востребовано – этот высокоэффективный инструмент позволяет организации максимально безболезненно выйти из самых сложных ситуаций, а зафиксированная хозяйственным судом неплатежеспособность предприятия позволит избежать ряда крайне негативных последствий.
- передача корпоративных прав резиденту Украины;
- передача корпоративных прав нерезиденту Украины;
- Судебный процесс банкротства
- Решения суда о прекращении Вашего предприятия и списании всех долгов
- Внесение записи от прекращении предприятия в Единый государственный реестр предприятий и организаций Украины
Подача заявления в хозяйственный суд о возбуждении дела о банкротстве предприятия.
Проведение процедуры распоряжения имуществом и ликвидационной процедуры предприятия в рамках судебного дела о банкротстве.
Вынесение судебного решения о прекращении предприятия в связи с банкротством (в связи с чем, все долги считаются погашенными).
Внесение государственным регистратором записи о прекращении предприятия в связи с банкротством в Единый государственный реестр предприятий и организаций Украины (ЕГРПОУ).
Предприятие прекращено (ликвидировано) как юридическое лицо и как субъект юридической ответственности. Административные, исполнительные, гражданские и хозяйственные производства в отношении данного предприятия подлежат закрытию с момента внесения записи о прекращении предприятия в ЕГРПОУ.
- Внесение решения участников(собственников) о прекращении деятельности предприятия в Единый государственный реестр
- Сопровождение адвокатов АО «СОТА» ликвидационной процедуры предприятия в контролирующих органах
- Внесение записи прекращении деятельности предприятия в Единый государственный реестр
(Укр) Уже 21 октября 2019 года будет введён в действие Кодекс Украины по процедурам банкротства.
Что нового он несёт для предприятий, которые стремятся легально закрыть бизнес в Украине, но в силу административных преград, в частности нежелание налоговых органов проводить проверку налогоплательщика, который начал процедуру добровольной ликвидации, не могут «ликвидироваться». На сегодня, для таких предприятий существует популярный и эффективный выход из ситуации — это переход из процедуры добровольной ликвидации в специальную (упрощенную)процедуру банкротства, предусмотренную по ст.95 Закона.
Популярность данной процедуры среди должников объясняется тем, что:
1) процедура собственной добровольной ликвидации ними полностью контролируется;
2) для обращения с заявлением о банкротстве достаточно установить в промежуточном ликвидационном балансе должника недостаточности имущества для удовлетворения требований кредиторов, а доказательства бесспорности требований кредиторов не являются необходимыми;
3) сокращенный переход в ликвидационную процедуру банкротства (без стадии распоряжения имуществом и санации);
4) срок прохождения такой процедуры до решения суда о ликвидации предприятия около 3-4 месяцев, что намного меньше срока добровольной ликвидации и срока общей процедуры банкротства.
Так вот, для тех должников, которые уже начали или вот-вот планируют начать процедуру добровольной ликвидации с перспективой перехода в процедуру банкротства, вступление в силу Кодекса ставит под угрозу все их планы, поскольку Кодекс такой специальной (упрощенной) процедуры самобанкротства больше не предусматривает.
Выход есть, но времени осталось до сентября!
Согласно Переходным положениям Кодекса со дня вступления в силу дальнейшее рассмотрение уже возбужденных дел о банкротстве осуществляется в соответствии с положениями Кодекса, кроме дел, которые уже находятся на стадии санации.
Таким образом, если на момент вступления в силу Кодекса, должник успеет получить в суде постановление о признании его банкротом и открытия ликвидационной процедуры в порядке, предусмотренном статьей 95 Закона, то в дальнейшем (после вступления в силу Кодекса) ликвидационная процедура будет осуществляться в соответствии с правилами, установленными Кодексом.
Поэтому, должникам, которые планировали или планируют прекратить свою деятельность через специальную процедуру по статье 95 Закона, следует ускориться с процедурой добровольной ликвидации и подачей заявления о возбуждении дела о банкротстве, чтобы успеть получить желаемое постановление суда и «встретить» новый Кодекс уже в ликвидационной процедуре .
Те должники, которые этого сделать не успеют, не смогут воспользоваться упрощенной процедурой по закону и вынуждены будут действовать в общем порядке в соответствии с правилами нового Кодекса.
http://protokol.com.ua/ru/ne_tak_strashen_chert_ili_nugno_li_boyatsya_bankrotstva_1/
Банкротство рекомендуется и станет настоящим спасением для частных предприятий и обществ с ограниченной ответственностью в следующих случаях:
Предприятие имеет значительные долги перед кредиторами (контрагентами), по которым она не в состоянии рассчитаться и для их погашения не предвидится никаких возможностей;
Уже имеющиеся или прогнозируемые крупные задолженности перед бюджетом, которые предприятие не может погасить в силу отсутствия средств;
Предприятие вело активную деятельность с внушительными оборотами;
Бесконтрольное ведение предприятием хозяйственной деятельности;
Высокая вероятность крупных доначислений при прохождении налоговой проверки;
Конфликт между участниками предприятия, руководством;
Значительное ухудшение состояния дел предприятия, снижение конкурентоспособности, отрицательную рентабельность, финансовую несостоятельность и многое другое.
Более подробно о преимуществах банкротства читайте в нашей статье на юридическом интернет-ресурсе protokol.com.ua
Безнадійна заборгованість — заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
· заборгованість із зобов’язань, за якою минув строк позовної давності;
· заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;
· заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості;
· заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
· прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Лист Державної фіскальної служби від 14.12.2017 № 2984/6/99-99-15-02-02-15/ІПК
Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визнання заборгованості «безнадійною» та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійною вважається прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
Крім того, до безнадійної також включається заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією (п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Щодо застосування п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404).
Підпунктами 2 та 6 п. 1 ст. 3 Закону № 1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:
ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 2 та п. 7 ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (п. 4 ст. 37 Закону № 1404).
Таким чином, у разі відсутності майна у боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання такої заборгованості безнадійною згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника – відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404.
Крім того, заборгованість визнаватиметься безнадійною за умови відповідності такої заборгованості одній з ознак, наведених у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
У разі, якщо постановою про повернення виконавчого документа встановлено термін повторного пред’явлення для виконання виконавчого документу, тобто виконавче провадження по справі не закрито, дії щодо примусового стягнення майна боржника тривають, то відсутні підстави для визнання такого боргу безнадійним згідно п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Щодо застосування п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343) банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Згідно з п. 1 ст. 37 Закону № 2343 у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участі сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.
Банкрут – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом (п. 1 ст. 37 Закону № 2343).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, регулюються Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (далі – Закон № 755).
Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону № 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
Згідно з п.п. 12 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, — рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов’язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.
Відповідно до п.п. 14 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації рішення про припинення банку у зв’язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подаються:
1) копія рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
2) копія рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про призначення уповноваженої особи Фонду.
Згідно з п.п. 15 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення банку у зв’язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку подається рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку.
Спрощена процедура державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проводиться на підставі п. 4 ст. 25 Закону № 755.
Порядок проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації передбачено п. 5 ст. 25 Закону № 755.
Отже, достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є наявність постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, або припинення юридичної особи, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Згідно з вимогами Податкового кодексу, ДФС перейшла від щоквартального планування документальних перевірок платників податків до формування річного плану – графіка.
Так, до плану-графіка на 2018 рік включено 5,5 тис. платників податків – юридичних осіб з обсягами задекларованих доходів понад 1,2 млрд. грн.
Всі відібрані до планових перевірок підприємства мають критерії ризику від провадження ними господарської діяльності. Зокрема, з відібраних суб’єктів господарювання:
— 2 901 – мають рівень сплати податку на прибуток нижчий за рівень сплати по відповідній галузі;
— 2 881 – мають рівень сплати ПДВ нижчий за рівень сплати по відповідній галузі;
— 1 050 – задекларували від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток в сумі майже 117,2 млн. грн.;
— 385 – мали відносини з контрагентами, що знаходяться в розшуку, ліквідовані, збанкрутували на загальну суму операцій 591 млн. грн.;
— 372 – мають розбіжності між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом на загальну суму 399 млн. грн.;
— 199 –здійснювали операції з придбання товарів (послуг) у сумнівних постачальників на загальну суму 207 млн. грн.;
— 34 – здійснили зовнішньоекономічні операції на загальну суму майже 8 млрд грн через нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах.
План-графік проведення перевірок на поточний рік відкритий для громадськості та оприлюднений на веб-порталі (http://sfs.gov.ua/diyalnist-/plani-ta-zviti-roboti-/320874.html).
При здійсненні аудиту ДФС робить акцент на збільшенні обсягів саме планових перевірок. У 2017 році до плану-графіку потрапило 5,1 тис. суб’єктів господарювання на підставі аналізу ризиків, як відзначалося вище, в 2016 році — 4,8 тис.
Загалом, протягом 2017 року підрозділами аудиту ДФС порушникам законодавства донараховано грошових зобов’язань на суму
26,6 млрд. грн., забезпечено узгодження 16,4 млрд. грн., у тому числі
5,4 млрд. грн. податку на прибуток та 4,3 млрд. грн. податку на додану вартість.До бюджету надійшло 5,1 млрд. грн.
Основним порушенням, що допускали перевірені платники податків,було завищення податкового кредиту та валових витрат внаслідок їх формування за операціями із «сумнівними» суб’єктами господарювання.
Завдяки таким схемам легалізуються товари невідомого походження, зокрема, одержанів результаті необлікованого виробництва або від домогосподарств; документально оформлюється придбання неіснуючих товарів чи реально не наданих послуг (оформлення безтоварних операцій) з віднесенням їх вартості на витрати та, як наслідок, заниженням бази оподаткування податком на прибуток.
Крім того, штучно переноситься реальна база оподаткування ПДВ (переважна частина податкових зобов’язань) від виробників товарів і послуг (при первинному їх продажу за значно нижчими, ніж діючі на ринку, цінами) до інших суб’єктів господарювання, які перекривають суми власних податкових зобов’язань схемним податковим кредитом. Такий різновид схем застосовується, зокрема, при реалізації природного газу власного видобутку, здачі в оренду приміщень торгівельно-розважальних центрів.
Так называемая «экспресс-ликвидация» законом на данный момент не запрещена и основывается на степени доверия к тем лицам, которые возьмут на себя обязательство в
дальнейшем добросовестно провести полную процедуру ликвидации в соответствии с законами Украины и не использовать предприятие в какой-либо иной деятельности,
ответственность за которую предусмотрена Уголовным кодексом Украины. Процедура ликвидации описана в законе и никакие другие действия, которые ей не соответствуют, не
могут называться «ликвидацией».
В последнее время на просторах интернета (и не только) появилось много заманчивых предложений от разных фирм по оказанию услуг так называемой альтернативной ликвидации или экспресс-ликвидации. Привлекая внимание потенциальных клиентов кратчайшими сроками и относительно высокими гонорарами за свои услуги, юридические фирмы обещают решить накопившиеся проблемы без каких-либо последствий в дальнейшем.
За свою деятельность хозяйственное общество накапливает определённое количество обязательств, таких как, к примеру, кредиторская задолженность, наличие проблемной бухгалтерской документации, когда проверка налоговой крайне не желательна, а также другие вопросы, на решение которых могут уйти годы. И в этот момент, увидев объявление, в котором описаны вышестоящие вопросы, потенциальный клиент находит спасение от всех проблем своей хозяйственной деятельности. Но уже после получения первой (бесплатной) консультации всё оказывается не так, как представлялось на момент чтения объявления. Оказывается, что под услугой альтернативной ликвидации или, так называемой, «экспресс-ликвидации» скрывается вовсе не ликвидация в юридическом понимании. Прежде всего, необходимо заметить, что ни в Гражданском кодексе, ни в Хозяйственном кодексе и, уж тем более, в законе Украины «Про регистрацию» таких термина как «ликвидация» или «экспресс-ликвидация» нет (!!!), а существует процесс прекращения юридического лица путем проведения ликвидационной процедуры или процедуры банкротства. Ознакомившись с нормами закона, можно заметить, что процесс ликвидации состоит из определённого порядка действий и процедур, направленных на прекращение деятельности. Конечным результатом ликвидации является внесение сведений в Единый государственный реестр (ЕГР) о прекращении деятельности юридического лица.
Каково может быть удивление потенциального клиента, когда ему скажут, что и после так называемой ликвидации, его компания продолжит своё существование, с тем же идентификационным кодом, но уже с другим ответственным лицом, которое меняется путём осуществления регистрационных действий по смене учредителя. Осуществить такую ликвидацию можно путём продажи участником своих корпоративных прав другому лицу. Продажа возможна как по номинальной стоимости, определенной в уставе, так и по рыночной цене, а так же и по цене, установленной соглашением сторон, в том числе и ниже номинальной стоимости. Что за лицо — покупатель — это уже другой вопрос. К нему мы ещё вернёмся. Поэтому, о какой ликвидации здесь идёт речь, даже человеку, далёкому от юриспруденции, станет понятно уже во время первой консультации со специалистом компании в области экспресс-ликвидации.
Последствия экспресс-ликвидации таковы, что с того момента, как гос. регистратор выполнит все действия, связанные с изменениями в уставных документах, контролирующие органы обязаны обращаться по всем вопросам, касающимся деятельности предприятия, к новому руководителю. То есть происходит замена должностных лиц предприятия и смена учредителей. Меняется и юридический адрес, и название, а вот идентификационный код остаётся прежним. Сразу возникает вопрос к личности нового руководителя: это лицо реальное или фиктивное, существует ли он в природе или только на документах? С этого момента через это предприятие возможны любые действия со стороны новых собственников, в том числе и нарушающие закон. Каким образом новые хозяева будут вести предприятие — известно лишь им самим, будет ли оно ликвидировано в соответствии с процедурой, установленной законом, — вопрос открытый. Равно как и нельзя заранее узнать о возможной предпринимательской деятельности предприятия в будущем.
Деятельность подобных предприятий нередко ведётся с нарушением закона и попадает под нормы уголовного кодекса Украины. Налоговыми органами фиксируются все финансовые операции предприятия и в случае, если выяснится, что новый директор с этими инициалами и идентификационным номером состоит ещё в десятке фирм, то проверки тут не избежать. Вся деятельность предприятия начинает проясняться после вопросов к фиктивному директору и владельцу, который часто густо признаёт фиктивность приобретения предприятия. Дальше суд и приговор по ст.205 Уголовного кодекса Украины фиктивному директору. И ответственность в данном случае ложится, к сожалению, на предыдущего владельца. В случае обнаружения повестки от правоохранительных органов лицо обязано явиться на допрос и дать объяснения касательно деятельности предприятия в качестве свидетеля, хотя переквалификация в обвиняемого по делу и предъявление обвинений — не редкость.
И на конец, стоит заметить, что даже в случае продажи предприятия уголовная ответственность за не уплату налогов, сборов и других обязательных платежей предприятием или не выплата заработной платы работникам с предыдущего директора предприятия не снимается и не переносит такую ответственность на нового директора в случае его замены.
Поэтому, под продажей собственником своих корпоративных прав другому лицу и назначением нового директора подразумевается вовсе не ликвидация предприятия.
Так называемая «экспресс-ликвидация» законом на данный момент не запрещена и основывается на степени доверия к тем лицам, которые возьмут на себя обязательство в дальнейшем добросовестно провести полную процедуру ликвидации в соответствии с законами Украины и не использовать предприятие в какой-либо иной деятельности, ответственность за которую предусмотрена Уголовным кодексом Украины. Процедура ликвидации описана в законе и никакие другие действия, которые ей не соответствуют, не могут называться «ликвидацией».
Основные документы, регулирующие порядок ликвидации субъектов предпринимательской деятельности:
- Гражданский кодекс Украины;
- Хозяйственный кодекс Украины;
- Закон Украины «О хозяйственных обществах» N 1576-XII от 19.09.91 г.;
- Закон Украины «Об акционерных обществах» N 514-VI от 17.09.2008 г. ;
- Закон «О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц — предпринимателей» N 755-IV от 15.05.2003 г.;
- Закон Украины «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом» N 2343-XII от 14.05.92 г.
ОСОБА_1 в г. Киеве вступила в предварительный сговор с неустановленным лицом и согласилась на ее предложение за денежное вознаграждение в размере 500 грн., Не имея целью осуществления уставной хозяйственной деятельности, перерегистрировать субъект предпринимательской деятельности ООО на свое имя и стать его учредителем и директором в одном лице. При этом, ОСОБА_1 осознавала, что приобретение такого субъекта предпринимательской деятельности осуществляется с целью прикрытия незаконной деятельности и предусматривала при этом возможность причинения государству материального ущерба в результате такой незаконной деятельности.
Суд приговорил:
ОСОБА_1 признать виновным в совершении преступления, предусмотренного ч. 1 ст. 205 УК Украины и назначить ему наказание по этому закону в виде штрафа в размере 500 необлагаемых минимумов доходов граждан, что составляет сумму 8500 (восемь тысяч пятьсот) гривен.
Справа № 369/4845/16-к
Провадження № 1-кп/369/288/16
В И Р О К
іменем України
08.06.16 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Бурбели Ю.С.,
за участю секретаря Солдатенко В.С.,
за участю прокурора Хижняка С.М.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, яка має вищу освіту, неодружена, не працює, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянка України, раніше не судима, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в м. Києві вступила в попередню змову з невстановленою особою та погодилася на її пропозицію за грошову винагороду в розмірі 500 грн., не маючи на меті здійснення статутної господарської діяльності, перереєструвати суб’єкт підприємницької діяльності ТОВ «Мясоторг» (код ЄДРПОУ 39869918) (далі ТОВ «Мясоторг») на своє ім’я і стати його засновником та директором в одній особі. При цьому, ОСОБА_1 усвідомлювала, що придбання такого субєкта підприємницької діяльності здійснюється з метою прикриття незаконної діяльності та передбачала при цьому можливість спричинення державі матеріальної шкоди в результаті такої незаконної діяльності.
Реалізовуючи злочинний намір, ОСОБА_1 на початку липня 2015 року надала невстановленій досудовим розслідуванням особі копії власного паспорту громадянки України та картку фізичної особи — платника податків, після чого остання на підставі цих документів виготовила протокол № 1/15 загальних зборів учасників ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р., договір купівлі-продажу 100 % часток статутного капіталу ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р., довіреність від 15.07.2015 р. та наказ № 1/15 від 15.07.2015 р. про призначення директора ТОВ «Мясоторг».
Виконуючи злочинний намір, ОСОБА_1 14.07.2015 р., підписала отримані від невстановленої особи вищевказані документи: протокол № 1/15 загальних зборів учасників ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р. (яким було вирішено змінити назву підприємства на ТОВ «Мясоторг»), договір купівлі-продажу 100 % часток статутного капіталу ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р., наказ № 1/15 від 15.07.2015 р. про призначення директора ТОВ «Мясоторг» чим засвідчила факт придбання даного товариства.
У свою чергу, невстановлена особа передала вищевказані документи, які підписала ОСОБА_1, для проведення державної перереєстрації підприємства в органах державної влади і 16.07.2015 здійснено перереєстрацію ТОВ «Мясоторг» у реєстраційній службі Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.
06.08.2015 р. ОСОБА_1, діючи відповідно до вказівок невстановленої особи в офісному приміщенні у м. Вишневе Київської області підписала надані їй документи: протокол загальних зборів учасників ТОВ «Мясоторг» № 3/15 від 06.08.2015 р., статут ТОВ «Мясоторг» в редакції 2015 р., який затверджено рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Мясоторг» протоколом № 3/15 від 06.08.2015 р. та реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (форма 6 встановленого зразка відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 3178/5 від 14.10.2011 р.), для внесення відповідних змін в реєстраційних документах підприємства.
Вказаними діями ОСОБА_1, будучи засновником фіктивного підприємства — ТОВ «Мясоторг», з 14.07.2015 забезпечувала прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб щодо здійснення операцій по рахункам підприємства ТОВ «Мясоторг», укладення фіктивних господарських угод та складання фіктивних первинних документів з метою ухилення від сплати податків.
Вказані дії ОСОБА_1, здійснювались в порушення законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб’єктів підприємництва, а саме: статей 81, 87, 89 Цивільного кодексу України, статей 56, 57, 89 Господарського кодексу України, Закону України „Про господарські товариства і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»
Після перереєстрації ТОВ «Мясоторг» на ОСОБА_1, невстановлені досудовим слідством особи діючи всупереч положенням ст. ст. 203, 207, 626 та 629 Цивільного кодексу України, ст. 179, 180 Господарського кодексу України, використовували ТОВ «Мясоторг» з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи.
Обвинувальний акт надійшов до суду з угодою про визнання винуватості, яка укладена 23 травня 2016 року між прокурором та обвинуваченою, яка відповідає вимогам ст. 472 КПК України.
Згідно даної угоди, де зазначені її сторони, формулювання обвинувачення,обвинувачена та прокурор дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 205 КК України, істотних для відповідного кримінального провадження обставин, беззастережного визнання обвинуваченою своєї винуватості у вчиненні злочину, сприяти розслідуванню обставин даного, а також інших відомих їй кримінальних правопорушень, а також узгоджене покарання, яке повинна понести ОСОБА_1за ч. 1 ст. 205 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Вивчивши обвинувальний акт, вивчивши матеріали кримінального провадження, надані прокурором, вивчивши угоду, вислухавши обвинувачену, яка просила суд затвердити угоду про визнання винуватості та винести вирок на підставі даної угоди, вислухавши думку прокурора, який вважає, що угода відповідає вимогам КПК України та КК України і вважав за можливе задовольнити клопотання про затвердження даної угоди та винести вирок на підставі угоди, суд дійшов до висновку, що угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1, яка укладена в даному кримінальному провадженні, підлягає до затвердження з наступних підстав.
Відповідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватостіміж прокурором та обвинуваченим.
Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватостіміж прокурором та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, який згідно ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, внаслідок якого шкода завдана лише державним та суспільним інтересам.
Судом з’ясовано, що обвинувачена розуміє права, визначені ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, які передбачені ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним і не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, укладеноїміж прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1 і призначення обвинуваченій узгодженого сторонами виду та розміру покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374, 472, 474, 475 КПК України, суд, —
ЗАСУДИВ:
Затвердити угоду від 23 травня 2016 року про визнання винуватостіміж прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1.
ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначити їй покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 8500 (вісім тисяч пятсот) гривень.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Ю.С. Бурбела
Расскажем историю, в которой предприятие «N» является законопослушным налогоплательщиком. Штат предприятия - около пятисот работников. Располагает соответствующие основные фонды, офисные помещения и тому подобное. Стабильный доход и достаточно фонд оплаты труда, пожалуй, соблазнили налоговиков на мысль, что за счет предприятия «N» и его контрагентов можно довольно неплохо улучшить показатели района, если правильно «разыграть карты».
Да, предприятия «N» из налоговой инспекции направили сотрудников для проведения налоговой проверки. Указанное предприятие по полутысячным шта-
том работников и офисом в центре города ними не было найдено, о чем был составлен соответствующий акт. Ни приказ о проверке, ни направления предприятию «N», конечно, так и не вручили. Зато был составлен акт о невозможности проведения встречной сверки с его контрагентом.
В указанном акте налоговики отметили, что предприятие «N» не находится по своему адресу, сверкой не установлено факт реального осуществления хозяйственных операций. Установлено отсутствие объектов налогообложения при приобретении и продаже товаров (услуг). Таким образом, по результатам сверки не подтверждены задекларированные налоговые обязательства по НДС, а также не подтвержден задекларированный налоговый кредит по НДС. Таким образом, деятельность предприятия «N» является фиктивной.
Предыдущие инструменты налоговых органов, в частности налоговые проверки, обнаружили свою способность лишь мысленно наполнять бюджет суммами, указанными в актах этих проверок. Но реально не все эти нули доходят до бюджета — налогоплательщики научились противодействовать налоговым проверкам, оспаривая в суде налоговые уведомления-решения. Не помогли ни Налоговый кодекс, который писали сами налоговики для облегчения администрирования налогов (видимо, плохо писали), ни изложена в информационных письмах политическая воля судебной власти, якобы акты налоговых проверок сами по себе могут устанавливать факты недействительности сделок без признания их в судебном порядке. Реалии таковы, что достаточно большой процент судебных решений все же принимается в пользу налогоплательщиков.
Как вариант давления на бизнес налоговая изобрела метод проведения проверок без выписки налоговых уведомлений-решений, что, как известно, налогоплательщик обжаловать не может. Работая в тандеме с налоговой милицией, было инициировано проведение проверок по постановлению следователя. Используя материалы указанной проверки как доказательную базу (который не оспаривается в судебном порядке), проводились проверки контрагентов налогоплательщика и уже им выписывались налоговые уведомления-решения. В конце законодатель опомнился и внес изменения в Налоговый кодекс, значительно ограничив указанные инициативы налоговых органов.
Сейчас появилась новая схема, которую налоговые органы используют как средство наполнения бюджета за наш с вами счет. Название этого средства — акт о невозможности проведения встречной сверки.
Расскажем историю, в которой предприятие «N» является законопослушным налогоплательщиком. Штат предприятия — около пятисот работников. Располагает соответствующие основные фонды, офисные помещения и тому подобное. Стабильный доход и достаточно фонд оплаты труда, пожалуй, соблазнили налоговиков на мысль, что за счет предприятия «N» и его контрагентов можно довольно неплохо улучшить показатели района, если правильно «разыграть карты».
Да, предприятия «N» из налоговой инспекции направили сотрудников для проведения налоговой проверки. Указанное предприятие по полутысячным шта-
том работников и офисом в центре города ними не было найдено, о чем был составлен соответствующий акт. Ни приказ о проверке, ни направления предприятию «N», конечно, так и не вручили. Зато был составлен акт о невозможности проведения встречной сверки с его контрагентом.
В указанном акте налоговики отметили, что предприятие «N» не находится по своему адресу, сверкой не установлено факт реального осуществления хозяйственных операций. Установлено отсутствие объектов налогообложения при приобретении и продаже товаров (услуг). Таким образом, по результатам сверки не подтверждены задекларированные налоговые обязательства по НДС, а также не подтвержден задекларированный налоговый кредит по НДС. Таким образом, деятельность предприятия «N» является фиктивной.
Шли месяцы … Предприятие «N» работает в обычном режиме. Отчитывается в налоговую, платит налоги, начисляет заработную плату работникам. И вдруг узнает от своего контрагента, у того внеплановая проверка относительно отношений с предприятием «N». Главным мотивом этой проверки является упомянутый выше акт о невозможности проведения встречной сверки.
Предприятие «N», узнав о существовании мифического акта о невозможности проведения встречной сверки с целью обжалования действий налоговой пытается получить его копию, отправляя запросы в налоговую инспекцию. Но налоговая инспекция не предоставляет копию указанного акта, ссылаясь на то, что указанный документ относится к служебной информации.
За защитой своего права предприятие «N» обращается в суд.
Предметом иска являются следующие требования: о признании противоправными действий государственной налоговой инспекции при проведении встречной сверки о подтверждении хозяйственных отношений.
В процессе предприятие «N» отметил, что на-
вой инспекцией незаконно была проведена сверка и действия налоговой, связанные с проведением документальной внеплановой невыездной проверки, являются незаконными и, нарушающих законные права предприятия.
В судебном заседании было установлено, что на основании служебного удостоверения, согласно п. 73.5 ст. 73 Налогового ко-
декса Украины и п. 4.4 Приказа ГНА Украины «Об утверждении Методических рекомендаций по организации и проведения органами государственной налоговой службы встречных сверок» № 236 от 22.04.2011 г.., осуществлены соответствующие меры с целью проведения встречной сверки предприятия «N» об отношениях с его контрагентом за соответствующий период.
По результатам сверки составлен акт о невозможности проведения встречной сверки.
Суд решил, что действия налоговой инспекции являются незаконными ввиду следующего.
Налоговая инспекция проводила встречную сверку на основании п. 73.5 ст. 73 Налогового кодекса Украины. Но встречная сверка не является проверкой и проводится в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины. По результатам встречных сверок составляется справка, которая предоставляется субъекту хозяйствования в десятидневный срок.
В соответствии с Порядком проведения органами государственной налоговой службы встречных сверок, утвержденного постановлением КМУ № 1232 от 27.12.2010 г.., Встречная сверка заключается в сопоставлении данных первичных бухгалтерских и других документов субъекта хозяйствования, осуществляется органами государственной налоговой службы для документального подтверждения хозяйственных отношений с плательщиком налогов и сборов, а также подтверждения отношений, вида, объема и качества операций и расчетов, которые осуществлялись между ними, для выяснения их реальности и овноты отражения в учете налогоплательщика.
Встречные сверки проводятся у субъектов хозяйствования, относительно осуществления операций с которыми при проверке плательщика налогов и сборов возникают сомнения относительно факта совершения таких операций или если существуют расхождения задекларированных в декларациях по налогу на добавленную стоимость показателей налогового кредита и налоговых обязательств.
Однако, как видно из фактических обстоятельств, налоговой была осуществлена именно внеплановая проверка предприятия «N», о чем свидетельствует составления акта, в котором содержатся выводы о реальности хозяйственных операций. Оформление акта о невозможности проведения встречной сверки с анализом хозяйственных операций является недопустимым, поскольку сверки не являются проверками.
Пункт 79.1 ст. 79 Налогового кодекса Украины устанавливает, что документальная невыездная проверка осуществляется в случае принятия руководителем органа государственной налоговой службы решения о ее проведении и при наличии обстоятельств для проведения документальной проверки, определенных ст. 77 и ст. 78 этого Кодекса. Документальная невыездная проверка проводится на основании указанных в пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 этого Кодекса документов и данных, предоставленных налогоплательщиком в определенных этим Кодексом случаях или полученных другим способом, предусмотренным законом.
Согласно п. 79.2 ст. 79 Налогового кодекса Украины, документальная внеплановая невыездная проверка проводится должностными лицами органа государственной налоговой службы исключительно на основании решения руководителя органа государственной налоговой службы, оформленного приказом, и при условии направления налогоплательщику заказным письмом с уведомлением о вручении или вручения ему или его уполномоченному представителю под расписку копии приказа о проведении документальной внеплановой невыездной проверки и письменного уведомления о дате начала и месте проведет ния такой проверки.
Как указано в пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Налогового кодекса Украины, документальная внеплановая выездная проверка осуществляется, если выявлена недостоверность данных, содержащихся в налоговых декларациях, представленных налогоплательщиком, если налогоплательщик не предоставит объяснения и их документальные подтверждения на письменный запрос органа государственной налоговой службы в течение десяти рабочих дней со дня получения запроса.
Согласно п. 78.4 в. 78 Налогового кодекса Украины, о проведении документальной внеплановой проверки руководитель органа государственной налоговой службы принимает решение, которое оформляется приказом. Право на проведение документальной внеплановой проверки налогоплательщика предоставляется лишь в случае, когда ему до начала проведения указанной проверки вручено под расписку копию приказа о проведении документальной внеплановой проверки.
Проанализировав приведенные правовые нормы, суд пришел к выводу, что документальная внеплановая невыездная проверка проводится на основании приказа руководителя органа государственной налоговой службы и при наличии оснований для ее проведения, то есть приказ о проведении документальной внеплановой невыездной проверки выдается после установления наличия оснований для проведения такой проверки, а не наоборот.
Как видно из фактических обстоятельств дела, проверка предприятия «N» проводилась на основании служебного удостоверения, тогда как законодательством предусмотрено, что проверки проводятся исключительно на основании приказа. Таким образом, в данном случае для проведения проверки нужен был именно такой приказ, а не удостоверение должностного лица. Кроме того, основанием для проверки должно стать выявление недостоверности данных, содержащихся в налоговых декларациях, поданных предприятием, и непредоставление предприятием объяснения и их документального подтверждения на письменный запрос ответчика в течение десяти рабочих дней со дня получения запроса.
По определению пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Налогового кодекса Украины документальная внеплановая невыездная проверка не предусматривается в плане работы органа государственной налоговой службы и проводится при наличии хотя бы одного из обстоятельств, определенных этим Кодексом, в помещении органа государственной налоговой службы. При проведении проверки были нарушены требования п. 79.2 ст. 79 Налогового кодекса Украины, а именно: не было надлежащим образом уведомлены о проведении проверки и представлено доказательств того, на основании чего был осуществлен данную проверку.
Итак, учитывая изложенное, можно подытожить, что налоговая по факту проведения сверки осуществила налоговую проверку. Налоговая инспекция оформила проверку актом о невозможности проведения встречной сверки и дала в нем оценку финансово-хозяйственным операциям двух предприятий, не соответствует целям и задачам сверки.
Причина, почему налоговая решила пойти таким путем, проста. Ведь порядок проведения проверок и сверок разный. А в данном случае предприятие даже не знало о проведенной сверку, о чем было оформлено соответствующий акт. Указанный акт о невозможности проведения сверки стал мостиком к уже реальной проверки контрагента предприятия «N», что и было реализовано.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., —розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Салді-сервіс» (далі — Товариство) до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі — ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У липні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 1 липня 2011 року №№ 0000932300, 0000942300/0.
На обґрунтування позову Товариство вказало на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оприбуткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 168/97-ВР).
Суди встановили, що Товариство є юридичною особою, що зареєстрована 26 лютого 2005 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.
У грудні 2010 року між позивачем та приватним підприємством (далі — ПП) «УПТК-Агро» укладено усний правочин про купівлю-продаж 4410 кв. м тканини ПВХ на суму 250 000 грн, на виконання якого 9 грудня 2010 року між Товариством та ПП «УПТК-Агро» складено рахунок-фактуру № 1342 та податкову накладну № 172 на суму 250 000 грн. Крім того, між позивачем та ПП «УПТК-Агро» підписано видаткову накладну від 13 січня 2011 року № 172 на суму 250 000 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 9 грудня 2010 року № 2470 Товариство перерахувало кошти ПП «УПТК-Агро» у сумі 250 000 грн.
У червні 2011 року посадові особи ДПІ на підставі постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області від 7 квітня 2011 року (далі — постанова слідчого) провели позапланову документальну виїзну перевірку Товариства щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «УПТК-Агро» за період з 1 листопада по 31 грудня 2010 року, про що складено акт від 14 червня 2011 року № 744/23-2/33415524 (далі — Акт).
Як убачається з Акта, за результатами перевірки господарських взаємовідносин між позивачем та ПП «УПТК-Агро» податковий орган дійшов висновку, що укладений між цими підприємствами правочин щодо купівлі-продажу 4410 кв. м тканини ПВХ є нікчемним.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на даних постанови слідчого в кримінальній справі № Я-110098, яка порушена за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України по факту придбання суб’єктів підприємницької діяльності ПП «УПТК-Агро» та ПП «Планета послуг» з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику шкоду державі.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 2 грудня 2011 року позов задовольнив виходячи з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі — ПДВ), сплачені ним у складі ціни придбання товарів, які підтверджені видатковою накладною від 13 січня 2011 року № 172, договором підряду від 25 січня 2011 року № 25/01/11-1 по виготовленню та встановленню повітряопорної конструкції розміром 30 х 45 х 10 м та спортивного майданчика для пляжного футболу, додатками №№ 1, 2 до договору підряду від 25 січня 2011 року № 25/01/11-1, актами здачі-приймання робіт від 23 березня 2011 року №№ 4, 5, видатковою накладною від 23 березня 2011 року № 4, калькуляціями вартості виробництва продукції №№ 8, 9, а також звітом про відкриття центру пляжного футболу.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове — про відмову в задоволенні позову.
Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд погодився з його висновком, що первинні документи, виписані на оформлення господарських операцій Товариства та ПП «УПТК-Агро», не мають значення первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування податкового кредиту з огляду на встановлення вироком Шевченківського районного суду міста Чернівців від 8 грудня 2011 року факту фіктивності господарської діяльності ПП «УПТК-Агро».
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство, посилаючись на неоднакове застосування пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (далі — ПК), просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2014 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 3 та 5 березня 2015 року (№№ К/800/52118/14, К/800/40720/13 відповідно), у яких цей суд зазначив, що особливий порядок прийняття податкового повідомлення-рішення, передбачений пунктом 86.9 статті 86 ПК, поширюється на всі випадки, коли проведення податкової перевірки було призначено відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність.
Якщо грошове зобов’язання розраховується податковим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК однією з підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки є отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
У разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність (пункт 86.9 статті 86 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що відсутність відповідного рішення суду в кримінальній справі не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи.
Водночас на момент розгляду зазначеної справи в суді апеляційної інстанції набрав законної сили вирок Шевченківського районного суду міста Чернівців від 8 грудня 2011 року, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ПП «УПТК-Агро». І ця обставина не могла бути не врахована судом апеляційної інстанції, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.
Вищезазначене, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
За таких обставин висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому в задоволенні заяви Товариства слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Салді-сервіс» відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників: позивача — Салової Е.В., Леоненко Г.М., Вовкотруб О.О., Проконової К.В., відповідача — Деревцова С.І., Павловича Д.М., —
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» (далі — Товариство) до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві — Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі — управління ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення управління ДФС від 25 січня 2013 року №№ 0000014120, 0000024120, 0000034120, якими позивачу донараховано грошові зобов’язання з податку на додану вартість (далі — ПДВ) у сумі 96 498 541 грн та з податку на прибуток у сумі 3 846 082 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Оскаржувані рішення управління ДФС прийняло на підставі акта від 27 грудня 2012 року № 1495/41-20/32377038, складеного за результатами перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства у господарських відносинах із ПП «Експерт-Логістік» за період з 1 січня по 31 березня 2011 року, ТОВ «ДНІПРОБУД СТАЙЛ» за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року і ТОВ «СВС ГРУП» за період з 1 березня 2011 року по 31 травня 2011 року.
У ході перевірки встановлено порушення Товариством підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 168/97-ВР), підпункту 5.3.9 пункту 5.3 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі — Закон № 334/94-ВР) та пунктів 44.3 , 44.6 статті 44 , пункту 85.2 статті 85 , пунктів 138.1 , 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 193.1 статті 193, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, пунктів 201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі — ПК).
До зазначеного порушення, на думку податкового органу, призвело завищення валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій із вищезгаданими контрагентами, внаслідок включення до них витрат та сум ПДВ, які на момент перевірки не були підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами. Також в акті вказано на порушення кримінальних справ стосовно керівників контрагентів позивача.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 серпня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку про дотримання Товариством встановлених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту з огляду на надання у ході судового розгляду належно оформлених первинних документів на підтвердження фактичного виконання укладених із ПП «Експерт-Логістік», ТОВ «ДНІПРОБУД СТАЙЛ» і ТОВ «СВС ГРУП» договорів підряду, на виконання цими постачальниками комплексу робіт із підготовчих заходів та з організації капітального ремонту і будівництва свердловин Семиренківського та Мачухського газоконденсатних родовищ.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ДФС, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 44.6 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 ПК, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2015 року та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2015 року (К/800/42461/13), 8 квітня 2015 року (К/800/20956/14), 17 березня 2015 року (К/800/18024/14), 25 листопада 2014 року (К/800/10952/14), 1 липня 2014 року (К/800/18741/14), у яких зазначені норми матеріального права касаційним судом застосовані по-іншому.
Заслухавши представників позивача й відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (який регулював порядок формування податкового кредиту до 1 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Аналогічні за змістом положення містяться й у ПК .
Так, за змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .
На час виконання спірних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований № 334/94-ВР, а з 1 січня 2011 року — статтями 138-143 ПК.
Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п’ята зазначеної статті).
Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування Товариством валових витрат та податкового кредиту управління ДФС вказало, що позивач не надав первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій за угодами, укладеними з ПП «Експерт-Логістік», ТОВ «ДНІПРОБУД СТАЙЛ» і ТОВ «СВС ГРУП».
На підтвердження того, що документи, надані позивачем до суду після проведення перевірки, не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій за укладеними угодами, відповідач надав пояснення посадових осіб контрагентів, які заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.
Відповідач також надав документи, які спростовують посилання позивача на вилучення первинних документів слідчими органами.
Задовольняючи позов і визнаючи право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, суди некритично віднеслися до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з’ясування обставин справи.
Суди не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС зазначені доводи управління ДФС суд до уваги не взяв і не перевірив, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надав, хоча вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів управління ДФС і мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи наведене, висновки судів у справі, що розглядається, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві — Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.
Ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.В. Кривенда М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький